ЗАВДАННЯ ОУН ПІД СУЧАСНУ ПОРУ. ЗАВДАННЯ ОУН В УКРАЇНІ

Ця стаття – це матеріял, що його Ст. Бандера підготовив на III Кон­ференцію ЗЧ ОУН, яка відбулася в квітні 1951 р. З тих матеріялів був друкований тільки один («Сурма», ч. ЗО, квітень 1951 р.), а саме зав­дання членів ОУН в Україні і членів на чужині, а два інші підрозділи: «Теренові специфічності» та «Окремі завдання на випадок війни» були пропущені редакцією журналу з уваги на конспіративний зміст. Треба припускати таку можливість, що до готової праці С. Бандери ввій­шли деякі доповнення чи зміни з боку інших членів тодішнього Про­воду ЗЧ ОУН, як Ст. Ленкавського, Я. Стецька та ін.

Підрозділ «Наші завдання за кордоном» не був працею Ст. Бандери.

*

ОУН творить хребет визвольної боротьби, як провідна полі­тична сила, яка створила УПА і УГВР, і яка провідною залиши­лася до сьогодні. ОУН має на меті підготовити збройний зрив в Україні й допомогти в його організації, координуючи його спільно з визвольними організаціями інших поневолених Москвою наро­дів в усьому підсовєтському світі. Суттєвим для національного визволення є якраз зброя-армія, тому всі наші сьогоднішні захо­ди є спрямовані на те, щоб підготовити її, себто – озброїти народ Збройний зрив є зенітом боротьби на всіх відтинках життя, які служать якраз йому.

Національна революція є тотожна з національно-визвольною війною проти наїзника, національного ворога. Тому добре мати на увазі окреслення «війна», якщо мовити про національну револю­цію. Соціяльні революції символізують барикади, національні – дивізії.

Для успішного проведення національної революції в Україні і в усіх підсовєтських країнах найважливішою є розбудова свідо­мого своїх завдань, цілеспрямованого, здисциплінованого, фана­тичного кадру політичних провідників та організаторів револю­ції. Надія на автоматизм, попутництво, чи хвостизм революції – це найбільша для неї загроза. Політична командна організація му­сить становити моноліт, що знає, чого хоче, і згідний поміж собою не лише щодо неґативного, а й щодо позитивного образу май­бутнього. Політична організація в Україні не може творити конґльомерату різних елементів, не може бути резистансом французь­кого типу, де були об'єднані негативною ідеєю різноманітні еле­менти, які зразу після війни схопили себе за горло.



Одначе, для того, щоб залучити до боротьби всіх, хто лише хоче боротися, треба ширшого перстеня довкола монолітного ядра – ОУН. Базу для такого перстеня дає УГВР, її плятформа. Проте ж ініціятивною завжди мусить остатися організація, яка жодної проблеми не ставить половинчато, чи узгіднено, але категорично. УГВР – це необхідне завершення для цілости боротьби, і зокре­ма для збройної сили – УПА, яка має охоплювати всі многогранні елементи з народніх шарів. Маршувати найширшою всенародньою лавою можна тоді, коли в цій стихії є ядро, що ніколи не зійде на манівці. Це дві взаємозалежні речі: залучування до бо­ротьби найширших кіл і розбудова серед них цілеспрямованого і здисциплінованого організованого ядра.

Мотором поширювання революційної армії надалі залишиться політична організація, яка творитиме теж кістяк революційної армії, що завжди була й буде політичною армією. Тим більше в час падіння большевизму, коли буде творитися низка нових во­рожих п'ятих колон з боку Росії та інших ворогів України, не­обхідно закріпити таке політикум армії.

Передумовою збройного зриву є ідейно-політичне перевихо­вання і вже сьогоднішнє пов'язання з безпосередньою боротьбою народніх шарів на всіх відтинках життя: соціяльного, культур­ного, господарського, церковного і т. п.

Українські ідеї і концепції окремих ланок життя, скріплюван­ня органічних питоменних внутрішніх вартостей, протиставлення стихійних намагань встановляти свою організацію окремих діля­нок життя, напр., підтримка боротьби за приватну власність хлі­бороба на землю проти колгоспу (тобто органічно пов'язувати бо­ротьбу сьогоднішнього дня з завтрішнім, здійсненим в українській державі, образом усього життя) – це повсякчас суттєве завдання.

Два національні організми з цілком іншою концепцією життя постійно стоять проти себе – Україна і Росія. З цим фактом по­в'язати організовану боротьбу – значить зробити її перемож­ною.

Усі ці процеси на різних ділянках життя мусять ефективно збігатися в зенітальному напруженні революції – в збройному повстанні. Цей факт постійно треба доводити до свідомости народу.

Завданням ОУН під сучасну пору є проникати в усі українські прошарки, в усіх ділянки життя, розбудуватися на всіх теренах України і поза нею, де живуть українці, ініціювати і вести такі дії, щоб у них приймали участь найширші кола в різних можли­вих формах, у власній обороні перед винищуванням з боку воро­га, і в означених випадках – означені наступальні акції. Зокрема особливу увагу треба надалі надавати освідомній праці, словом і ділом.

Окремий відтинок творять вояки совєтської армії, в якій тре­ба посилити нашу дію. Мета цього – щоб на випадок збройного зриву вояки совєтської армії переходили на бік повстанських ар­мій, які вже сьогодні (байдуже, яка їхня сила) творять ядро май­бутніх мільйонових національних армій. Наше гасло – розподіл російської імперії на національні держави в організаційному від­ношенні проникає теж тут – розподіл совєтської армії на націо­нальні армії. Ключева ідея, національна, дає розв'язку для всіх проблем, зв'язаних з боротьбою. Проти імперіяльної стоять націо­нальні, проти армії насильства – армії свободи!

Завдання українського революційно-визвольного табору не ви­черпуються українською територією й українськими скупчення­ми поза нею. Перемога над Росією є можлива тоді, коли всі поне­волені народи валитимуть тюрму єдиним, об'єднаним фронтом. Поширювання ідей спільного фронту, творення його на кожному місці, координація дій, спільне плянування – це завдання того часу. Ідея і концепція АБН дає відповідь на московську політику розсіювання, бо створює можливість боротьби за власну націо­нальну державність також поза власною етнографічною терито­рією, зв'язавши в одне долю всіх народів. За самостійну Україну можна боротися і в Туркестані, і в Сибірі, і навпаки – за само­стійні Ідель-Урал чи Грузію в Україні.

Ми вважаємо російський народ за загарбника, тому не сміє бу­ти притупленою гострота українського антиросійського фронту, ані не сміє поширюватися серед українських народніх прошарків баламутство. Загально: завданням ОУН-УПА-УГВР є тепер в Україні і взагалі в підросійському світі, перший фронт (з погляду Заходу другий) пляново зорганізувати, зцементувати в сенсі по­літичному, мілітарному, фронт національно-визвольних револю­цій поневолених народів, ведених за одним генеральним пляном і за ті самі цілі. Терен дії: увесь СССР і країни «сфери його впли­вів». Політична організація мусить бути збережена за всяких умов, хоч би це були лише порозкидані (по різних осередках) ку­щі однодумців, але з стійким поглядом і ясною метою дії. Ми є переконані, що за ніякого терору вже не можна буде ліквідувати нашої організації. Моменту революційного зриву ніколи не мож­на передбачати, ані вирахувати. Нераз мала іскра викликує ве­ликий пожар.

Ці, найзагальніше відмічені, наші завдання є важливі і на випа­док війни, яка не міняє головних напрямних нашої стратегії, ме­тою якої є в кожній ситуації знайти ініціятивно найдогідніший момент для збройного зриву. З вибухом війни входить у гру окре­мий чинник. Така чи інша наша постава до нього є залежна від:

а) проголошених західнім світом цілей війни, тобто його постави до УССД і розподілу російської імперії; визнання України суве­ренним чинником і постави до інших поневолених Росією народів;

б) стратегічно-воєнної концепції західнього світу, тобто розщіплення фронтів по всіх теренах імперії, чи однобічний удар у стилю Гітлера, що, зрештою, випливав із політичної концепції війни.

Якщо б Захід ще до війни прийняв наші цілі, це означало б вилучення із знищувальної воєнної дії теренів України та інших поневолених Москвою народів, і концентрування на російській те­риторії, себто врахування другого фронту – за залізною засло­ною.

Розправляючись з ворогом у себе в хаті, треба тямити, що він остаточно лише тоді буде переможений, коли скапітулює на сво­їй землі. Це мусять враховувати члени поневолених народів, які будуть кинені на російську землю. Вони мусітимуть різними спо­собами демобілізувати запілля, унеможливлювати його консоліда­цію. Очевидно, що є можливі різні варіянти воєнної стратегії. Успішність того чи іншого зумовлює правильність політичної кон­цепції війни. У першій фазі війни (якщо в середині самого СССР не станеться щось непередбачене, яке створить для нас нагоду) нам треба буде зосереджуватися на політичну дію в СССР, підготову мілітарних кадрів, розбудову повстанчої армії, її поширю­вання, побільшування, з відповідними акціями, як цього уже нас навчила практика попередньої війни, на консолідацію дій з пов-станчими й політичними формаціями інших народів, проникання в лави червоноармійців, організування їхнього переходу в повстанчі армії, на розбудову нашої мілітарної і політичної сили, що її ми введемо в повну акцію у пригожий для нас момент. Безумов­но, що при такій тактиці будуть жорстокі протиакції МВД, проти яких нам треба буде збройне боротися, одначе, лише таким спо­собом можна розбудувати силу, яку все ж таки легше втримува­ти в час війни, ніж: сьогодні. Тому ми є переконані, що можливості нашої дії з вибухом війни скріпляться. Коли б мав бути всенарод­ній зрив озброєного народу, про це треба буде вирішувати в кожночасній ситуації, розваживши сукупність справ і становища в се­редині імперії і на фронтах війни.

Є можливим, що Захід, не маючи іншого виходу, займатиме становище до доконаних в Україні фактів у сенсі прихильного до них ставлення. Проте наша організація не братиме участи в жод­них буферних розв'язках української справи, але розбудовува­тиме власну силу знизу, в народі, і то так, щоб жодне розпоряд­ження буферного українського «уряду» фактично не могло бути проведене в життя без нашої апробати, щоб усім було очевидно, що вирішною силою в Україні може бути лише та сила, яка суве-ренно ставить українську справу. Повсюдна приявність нашої мережі приневолить чужі чинники міняти свою настанову до ук­раїнської власнопідметности. За умов принципового заперечення української суверенности, наша боротьба не припинялася б.

Розбудовуючи перший (з погляду Заходу другий) фронт на рід­них землях, ми змагаємо за кордоном до того, щоб Захід визнав наші цілі і прийняв за свої та проголосив їх метою визвольної вій­ни. Наявним показником прийняття їх мало б бути координуван­ня дій Заходу з другим фронтом через співпрацю з політичним координаційним осередком підпільних рухів і з мілітарним – повстанчих армій.

Доки Захід цим способом не поставить української справи, не­має підстав для того, щоб вірити в його добрі наміри. Доки, на­приклад, не формується на еміграції українська армія на таких самих засадах і правах, як французька, чи голляндська в рамцях атлянтійської, – при визнанню політичного революційного укра­їнського диспонента тією армією, – так довго всі обіцянки Захо­ду будуть пустими словами. Ідея національно-державного визво­лення є така справедлива, що висування її найменшою мірою не комплікувало б дипломатичної ситуації західніх альянсів так, як не ускладнює її домагання свободи для людини.

Наша акція за кордоном повинна йти в тому напрямі, щоб вій­ні надати визвольного характеру. Наші завдання – здобути допо­могу для власнопідметної акції, спертої на власні сили.



3051600509132030.html
3051659745973571.html
    PR.RU™